Йосип Павлів

З Йосипом Павлівим я знайомий відтоді, як почав будуватися БАМ. Спочатку це знайомство було заочним. Мої приятелі-журналісти в Хабаровську, Комсомольську-на-Амурі казали, що є в Ургалі-2, де посланці України будують одне з найбільших бамівських міст, цікавий хлопець-геодезист із Львівщини, який пише талановиті оповідання, повісті, нариси, навчається в Літературному інституті імені Горького (звісна річ, заочно). Ми стрілися з ним уперше влітку 1976 року, коли я приїхав працювати на східну дільницю Байкало-Амурської магістралі.

Надсилаючи рукопис збірки до видавництва «Молодь», він писав:

“Мені – 42 роки, з них майже половину я живу на Крайній Півночі та на Далекому Сході. Така моя професія – геодезист. Люблю свою роботу, люблю безкраї простори тундри й тайги, люблю своїх колег – геодезистів, геологів, пошуковців, провідників, каюрів, вертолітників… Про них і пишу…”

Він видрукував уже дві повісті в журналах Якутська та Хабаровська, чимало нарисів та оповідань у газетах «Тихоокеанская звезда», «Молодой дальне-восточник», «Рабочее слово» (Хабаровськ, Чегдомин), у щорічних збірках, що видаються на Далекому Сході, «БАМ – всенародная стройка». Отже, сибірському та далекосхідному читачеві це ім’я знайоме. А от українському читачеві – поки що ні. А тим часом Йосип Павлів пише і українською мовою.

Йосип розповідає про те, що він добре знає. А пізнав він і пережив багато. Сувора Північ добре загартувала його характер, навчила бачити красу в зовні непоказному, навчила ніби простими словами оповідати про те, що він добре знає: про мужність і стійкість, про дружбу і відданість меті. Про суворі краї та суворих людей пише Йосип Павлів. І не намагається він прикрашувати труднощі романтичними вигадками. Читаєш же його не відриваючись…

Тема, яку освоює в літературі Посип Павлів, – не така вже й поширена у світовому письменстві. Ну є чудесні оповідання, повісті, романи Джека Лондона, Джеймса Олівера Кервуда, Тихона Сьомушкіна, Миколи Шундика, Олега Куваєва, Альберта Міфтахутдінова, Юрія Ритхеу… Але це – в американській, канадській, російській, чукотській літературах. А в українській – Микола Трублаїні, Іван Багмут, що створили цікаві твори для дітей. Посип Павлів же працює в дорослій літературі, і тут він відкриває для українського читача цілий материк нової теми. Він не повторює своїх попередників, а йде своїм шляхом.

Станіслав Тельнюк,
Передмова до книги Й. Павліва “Сніги цвітуть”, 1985.